визначте позитиви та недоліки активної соціальної політики України Вступ В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення. Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян ( безробіття, втрата працездатності ), створення ефективної пенсійної системи. Об’єктом дослідження є активна соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації. Метою роботи є дослідження сучасної структури активної соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері. Розділ 1. Поняття соціальної політики Сутність, мета і завдання соціальної політики Головним завданням будь-якої соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів — суб'єктів такої політики; координація функціонування різних елементів системи; формування оптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метою одержання очікуваних результатів [3, с. 40]. Такими результатами повинні стати: зменшення бідності та нерівності в суспільстві; уникнення економічної та соціальної маргіналізації недієздатних членів спільноти; зростання економічної та соціальної безпеки працездатних груп населення на основі їхньої власної ініціативи, самореалізації та самодостатності. Соціальна політика за умов реформування економічних, правових і суспільних відносин спрямовується на: поступове обмеження впливу чинників, які гальмують соціальний прогрес; посилення факторів соціального поступу, зростання соціальної та економічної безпеки особи. Такі кроки стануть реальними лише за умови діалектичної єдності процесів конструктивної саморегуляції соціального розвитку і цілеспрямованої державної регулятивної діяльності. Державна регулятивність полягає у створенні умов для розвитку та функціонування таких соціальних відносин, які є достатніми для самореалізації та самоутвердження людини, особистості. Соціальна політика не може бути успішною без соціального моніторингу. Активна соціальна політика слугує основою для утвердження економічної незалежності людини. Активність забезпечується всебічною державною підтримкою потенційно активних членів суспільства, створенням сприятливих умов для їхньої соціально-економічної діяльності. Пасивна соціальна політика, спираючись лише на державну благодійність, призводить до зростання інфляційних процесів, утвердження в суспільстві настроїв утриманства, зниження ділової активності населення. У сучасній соціальній політиці спостерігається зміщення акцентів від державної благодійності до приватної та громадської діяльності, що зумовлено значною бюрократизацією державного апарату з надання послуг населенню: приватні, комерційні та неприбуткові організації значно мобільніші, і послуги, які вони надають, дешевші. Відсутність тривалих повноважень робить ці недержавні сектори більш сприйнятливими до змін політичних пріоритетів. У процесі виконання соціальної роботи межа між громадським та приватним секторами зникає: з'являється можливість орієнтації приватних працедавців на отримання певних соціальних винагород. Так, у приватному секторі виникає прецедент поєднання роботи з виконанням сімейних обов'язків. Батьки не тільки отримали змогу регулювати свій робочий час, щоб доглядати за хворими дітьми, літніми чи немічними батьками,— іноді навіть на ці потреби надається підтримка виплатами з соціальних страхових фондів. Держава зняла з себе не тільки вирішення фінансових та організаційн...